ДУМАЄМО ІНАКШЕ

27.05.2019

Судді приймають рішення під час колегіального розгляду в нарадчій кімнаті і вирішують питання більшістю голосів, головуючий голосує останнім. Судді не мають права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Якщо ж суддя не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду справи він може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Ця норма є у всіх процесуальних кодексах: ст. 34 КАС України, ст. 35 ЦПК України, ст. 375 КПК України. Самі ж судді кажуть, що суддя без окремої думки є неповноцінним, оскільки саме в цьому письмовому процесуальному документі суддя має право записати в чому він не погоджується з позиціями, викладеними в рішенні, сформулювати свої принципи, що є ознакою демократії.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" (у редакції, чинній з 15.12.2017) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як сприймати Окрему думку, можливо як інструкцію до застосування основного рішення? Це риторичне питання. Начебто, є рішення обов'язкове до виконання, але ніяк не можеш обійти увагою написане на окремому аркуші з уявною поміткою «своє бачення».

Розглянемо одне цікаве рішення Верховного суду у справі №800/536/17 від 08.11.2018 року. Суд зробив у справі висновок, що питання про обґрунтованість вручення судді повідомлення про підозру має вирішуватися в межах кримінального провадження, при цьому суд не вдавався до подробиць.

Однак в справі є також Окрема думка.

Позов у справі мотивовано тим, що всупереч положенням статті 481 КПК України, письмове повідомлення судді про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснено не Генеральним прокурором України або його заступником, а суб'єктом, не уповноваженим на вчинення таких дій, у зв'язку з чим суддя не набув статусу підозрюваного у відповідному кримінальному провадженні, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про відсторонення судді від здійснення правосуддя. Однак ВРП у своєму рішенні не надала юридичної оцінки цим обставинам.

У висновках Окремої думки зокрема зазначено, що відповідно до п.3 ч.1 ст.481 КПК письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником. Така норма дублює положення ч.4 ст. 49 Закону № 1402-VIII та свідчить про підвищену увагу законодавця до необхідності забезпечення гарантій незалежності судді.

Оскільки ВРП не було належним чином перевірено підстави для звернення прокурора з клопотанням про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя та не з'ясовано питання, чи є особа судді підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, Оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування, а посилання на наявність визначених законом підстав його ухвалення є хибними через відсутність на час його прийняття основної обставини, з якою законодавець пов'язує можливість продовження строку тимчасового відсторонення судді, - наявності в останнього статусу підозрюваного. Відтак рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2018 року підлягало скасуванню з постановленням рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Як бачимо, підозру судді має вручати лише Генеральний прокурор або його заступник. Однак чи то через завантаженість, чи то з інших причин, але в прокуратурі порушують ці норми, що тягне за собою негативні наслідки.

Керуючий партнер VertiS LAW FIRM

Дмитро Шапарьков

Офіційне посилання: https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78426375

Фото: https://pixabay.com