Конкуренція виконавця

17.12.2018

     Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ або виконавче провадження для виконання того державному або приватному виконавцю, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника. Рзберемо цю ситуацію.

     ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» звернулось до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Ю.О., при цьому посилались на те, що приватний виконавець при здійсненні виконавчих дій порушив приписи законодавства щодо передання виконавчих документів до ВДВС, який раніше відкрив виконавче провадження стосовно цього товариства, та винесення виконавчих документів на суму, що перевищує дозволену законом.

     Суд першої інстанції, Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02.01.2018 року скаргу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця Лисенка Ю.О. задовольнив частково, а саме в частині виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2017 року. Суд апеляційної інстанції залишив в силі рішенні суду першої інстанції. Приватний виконавець звернувся до суду касаційної інстанції та просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги на його дії та бездіяльність.

     Великою Палатою Верховного суду касаційну скаргу задоволено, скасовано рішення першої та апеляційної інстанцій, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича відмовлено повністю.

     Позиція Великої Палати Верховного суду у справі викладена обґрунтовано та з детальним аналізом. Зокрема, в своїй постанові суд відступив від свого правового висновку даного в попередніх постановах, шляхом його уточнення.

1.Суд зазначає, що застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом. Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями:

- обов'язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця;

- можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

- можливість встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження).

Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача вищенаведених прав та гарантій, установлених законодавством.

Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.

Тобто, суд резюмує, що це право стягувача - вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення: державну виконавчу службу або приватного виконавця.

Звідси також і висновок суду, що дотримання порядку виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника (формування зведеного провадження) здійснюється державним або приватним виконавцем незалежно один від одного.

Передбачені статтями 45,46 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.

Положення ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника. Також суд зазначає, що така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки законом це не передбачено.

3. Відступ від правового висновку Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Ураховуючи викладені аргументи в своєму рішенні, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у згаданих постановах, шляхом його уточнення. Стаття 30 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

     В тексті статті використана інформація з відкритого доступу з Єдиного державного реєстру судових рішень, посилання на офіційний текст рішення:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534731.